Як українські міста проходять опалювальний сезон, чому децентралізація теплопостачання потребує кількох років та як резерв обладнання може допомогти вже зараз, розповів віцепрезидент Теплоенергетичного кластеру України Андрій Гевко в ефірі Українського Радіо.
Повне інтерв’ю слухайте за посиланням:
- Як підготувалися до зими прифронтові і тилові міста?
Підготовка до опалювального сезону – це постійно діючий процес, який повторюється з року в рік. Мова йде про ремонт існуючих теплогенеруючих потужностей, тепломереж, встановлення нового обладнання, модернізацію тих чи інших систем.
Другий елемент підготовки – це підготовка в рамках реалізації так званих планів стійкості, які передбачали можливість для встановлення саме розподіленої теплової генерації. Урядом в цьому році було виділено 3 млрд гривень на закупівлю блочно-модульних котелень, які є основним елементом побудови децентралізованої системи теплопостачання. Ці кошти були витрачені певними громадами, якими вони були виділені, певними обласними військовими адміністраціями, теплогенеруючими підприємствами на закупівлю цих блочно-модульних котелень. Але оскільки кошти виділені були десь в липні, перші контракти були укладені в серпні, то в рамках планів стійкості роботи ще проводяться. І це стосується Києва. Тому що в Києві так само зараз будується альтернативна теплова генерація, яка зможе замінити теплову генерацію від ТЕЦ. На якому етапі перебувають роботи – я не знаю, але за тією публічною інформацією, яку можна оголошувати, нам повідомляли неодноразово, що планується закінчення робіт в грудні. Це про Київ. Разом з тим велика кількість громад будує свою децентралізовану генерацію безвідносно до планів стійкості, залучаючи кошти або місцевого бюджету, або міжнародних донорських організацій, або кредитні кошти. І в багатьох містах наразі цей процес триває, якщо ми говоримо про Харків, Житомир, Миколаїв, Львів. Там будується і децентралізована система теплопостачання, і резервна теплова генерація, яка зможе допомогти працювати системі у випадку, якщо основне джерело тепла працювати не буде.
- Чи маємо ми в Україні нову децентралізовану систему?
Очевидно що ні. Щоб побудувати нову, повністю змінену систему теплопостачання, треба роки. Потрібно вносити зміни у схеми теплопостачання міст. Тому в переважній більшості система в багатьох містах залишається такою ж, як була. Але її доповнюють тими чи іншими елементами стійкості. В багатьох містах збудовані ті ж самі блочно-модульні котельні, які дають можливість опалювати не все місто, а окремий мікрорайон або будівлю. Це додає стійкості системі, оскільки ворог не може завдавати стільки багато ударів і виводити з ладу всі об’єкти. Навіть якщо виводить деякі з них, то без тепла залишається лише частина об’єктів. В деяких містах в нас є вже побудовані об’єкти такої генерації, в деяких ні.
“Має бути сформований парк обладнання до аварії, а не після”
- Яке нині обладнання потрібне для відновлення теплопостачання? І чи є певний його резерв?
Якщо ми говоримо про резерв теплового обладнання, то це дійсно те, що може допомогти наразі пережити зиму не тільки цю, а й наступну. Коли ми говоримо про децентралізацію системи, це вже більш глобальне рішення, яке не робиться за один місяць чи навіть за один рік. Тут потрібно більш глибоко і стратегічно підходити. Якщо ми говоримо про резерв теплового обладнання, то це те рішення, яке може дати пережити зиму. В нас наразі діє постанова Кабміну №651, яка передбачає можливість формування такого резерву. Наша організація вже неодноразово зверталася і до уряду, і до Міністерства з відновлення, презентувала офіційно такі напрацювання, де ми пропонуємо створювати резерв на різних рівнях – центральному, місцевому, регіональному, а також із різними типами обладнання. Перше, чого потребується – тих самих блочно-модульних котелень, які можна замінити у випадку, якщо вони будуть виведені з ладу. Це також аварійні транспортабельні котельні в містах, де є централізоване теплопостачання. Можна використовувати аварійні котельні, які можуть приїхати і працювати, як генератор, тільки не виробляти електроенергію, а тепло. Такі аварійні котельні вже використовуються Києвом. Це парк близько 70 котелень, які працюють на дизельному паливі. І у Львові більше 40 шкіл отримали резервні котельні, які працюють на твердому паливі. Також потрібне обладнання для ремонту існуючих котелень. У випадку виведення їх з ладу мова йде про котли, пальники, насосні групи, інше обладнання, яке потрібно мати в наявності, щоб швидко поремонтувати той чи інший об’єкт. А також обладнання для автономного теплозабезпечення у випадку, якщо взагалі не буде тепла, електрики. А це вже більш важкі сценарії.
- Яка зараз ситуація?
Резервний фонд нормативно в нас передбачений, але це резервне обладнання формується, в першу чергу, на регіональних і місцевих рівнях виключно в тих громадах і регіонах, де є наявне бюджетне фінансування або з місцевого, або з обласного бюджету, або залучення донорського фінансування. Але це є не у всіх громадах. Тому ми наполягали, що такий резерв має бути сформований, зокрема, на центральному рівні, щоб якщо в якійсь громаді стається аварія, незалежно від причини, чи це був приліт дрона, чи це просто аварія іншого типу, щоб в цю громаду можна було б швидко передати те обладнання, щоб відновити теплопостачання і щоб в нас не замерзла система внутрішньобудинкових мереж. Для того, щоб відновити теплопостачання, досить часто потрібно закупити обладнання. Щоб закупити обладнання, треба провести тендер. На це може піти досить багато часу. Тому ми наполягали, що має сформований бути парк цього обладнання до аварії, а не після того, як аварія настала. В системі електропостачання такі резерви формуються. Мова йде і про трансформаторні підстанції, і про дизель-генератори, або інше обладнання, яке може допомогти працювати. Водночас в системі теплопостачання такі резерви формуються виключно на місцевих рівнях за кошти тих самих громад.
Є бідніші громади, а є багатші. Якщо ми говоримо про більші міста, наприклад, Львів, де є система централізованого теплопостачання, є підприємство “Львівтеплоенерго”. Вони можуть собі частково за кошти місцевого бюджету, частково за кошти донорів, оскільки вони теж мають певну інституційну спроможність, закупити ті самі 40 блочно-модульних котелень для шкіл на твердому паливі, які вони встановили нещодавно. Якщо ми говоримо про менші громади, особливо прифронтові, де наразі не працює бізнес, немає надходжень до місцевого бюджету, то їм за ці кошти закупити таке обладнання немає можливості. Тому тут вся надія на донорські організації. Але досить часто такі громади не вміють працювати з донорами і не можуть сформувати проєкт і потребу. І це теж те, чим займається наша організація – допомагає таким громадам. Тому, переважно, наразі резерви формуються за кошти місцевого бюджету, частково, можливо, за державний бюджет. Ну і за кошти міжнародних донорів.
Український бізнес готовий виробляти обладнання теплотехнічної продукції
- Якщо буде потрібно закуповувати нове обладнання, наскільки це швидко можна зробити?
Наша організація об’єднує більше 30 українських компаній, які є виробниками теплотехнічної продукції, а також проєктно-монтажні, інжинірингові компанії. Ми неодноразово заявляли про готовність українського бізнесу виробляти те обладнання, яке дійсно може виробляти український бізнес. Мова йде і про котли різних потужностей на різному типі палива, і про блочно-модульні котельні, і про буферні ємності, і велика інша частина обладнання, яке можна виробляти саме в Україні. Основна проблема, що частина обладнання в нас дійсно імпортується, зокрема, наприклад, насоси, пальники часто. Тому якщо ми говоримо про український бізнес, то він може досить оперативно за наявності фінансування зібрати свої резерви внутрішні і почати виробляти те обладнання, яке потрібно для держави чи громади. Але якщо ми говоримо про те, що частину нам потрібно замовити з-за кордону, імпортувати, то дійсно це може зайняти певну кількість часу, тому що європейці, на жаль, не так інколи оперативно працюють, як би нам хотілося. В них є свій графік роботи заводів, є своя завантаженість і не можна подзвонити, сказати: “Пришліть нам завтра скільки-то обладнання”. На це можуть піти місяці.
Якщо ми говоримо про тендери, то в нас постановами Кабміну вже дозволено закупівлі деяких типів обладнання, зокрема когенераційних установок, блочно-модульних котелень по спрощеній процедурі за прямими договорами. Вона, звичайно, має під собою певні ризики, але це значно скорочує терміни на місяці, оскільки не потрібно проводити публічні державні закупівлі. Тому все залежить від типу обладнання. Це може бути як і від місяця часу, так і тривати по два, три, чотири місяці. В нас є різні типи обладнання, з яких можна формувати резерв. Зараз в нас вже листопад, досить мало часу залишилося до сильних морозів. Але він ще є, щоб закупити хоча б деяке обладнання. Не потрібно думати тільки про цю зиму, в нас буде наступна зима, ймовірно в таких самих важких умовах. Тому краще до цього підходити заздалегідь, бо якби підійшли до цього минулого року з більш виваженим підходом, то цю зиму було б простіше пережити. Потрібно про це думати заздалегідь і формувати такі резерви, закуповувати обладнання, зокрема українського виробництва, щоб можна було краще переживати зиму в комфортних умовах, в теплі.
“Є люди і різні бюрократичні процедури, які інколи гальмують процеси”
- Чому так не зробили?
За рахунок різних бюрократичних процедур ці процеси дуже подовжуються. Наприклад, ще в грудні минулого року в нас комунікація почалася із Державним агентством відновлення, із Міністерством відновлення, що нам потрібно закуповувати блочно-модульні котельні. Активна фаза почалася в лютому. В нас були наради, зустрічі, ми надавали свої пропозиції, допомагали формувати технічні умови на закупівлі, проводили роз’яснювальну роботу серед громад, була певна робота. Але кошти були виділені тільки в травні, а передані замовникам у липні. Цей весь період часу було втрачено. В нас є багато бюрократичних обмежуючих механізмів і інколи часто люди, які працюють в системі – не всі, бо є люди, завдяки яким, навпаки, процеси дуже пришвидшувалися і дуже класно все робилося. Але є люди, які інколи гальмують ці процеси. Оскільки в нас є така ситуація, краще про це подумати заздалегідь. Щоб в майбутньому, коли дійсно процеси будуть якимось чином гальмуватися, ми мали якийсь люфт часу, а не один місяць, доки настане мороз.
Харків, як приклад надання безперебійних комунальних послуг
- В Харкові комунальні послуги надаються майже безперебійно, чого не скажеш про Київ…
Одна з ідей центральної влади в лютому 2026 року була, що нам потрібно обов’язково відновлювати ТЕЦ, які працюють в Києві. Ми, як організація, заявляли, що це не логічно з точки зору війни, тому що ТЕЦ дуже легко знищити. Але це логічно з точки зору мирного часу. Тому ми вже багато років говоримо, що нам потрібно будувати стійку і децентралізовану систему. І нарешті лише цього року це почали робити в Києві. Добре, що це вже почалось, принаймні цей процес почався, і сподіваюсь, що найближчим часом в Києві зможуть зарезервувати теплові потужності, сформувати резерви.
В Харкові до цього раніше чомусь додумалися і почали будувати з 2022 року розгалужену систему децентралізованого теплопостачання. Сподіваюсь, що в Києві теж найближчим часом це відбудеться.
Ключова проблема в цій сфері – тарифи на теплопостачання, які є занадто низькими для населення. І через популізм, через небажання брати відповідальність, влада не хоче підвищувати тарифи для населення, хоча вони нижче від собівартості. Відповідно, відсутність ринкових тарифів в цій сфері. Просто нам потрібно прийти до людей і сказати: “В нас собівартість виробництва гігакалорії 4000 грн, а ви отримуєте за 1500 грн. Це не зовсім логічно”. Держава не може дотувати все населення і давати можливість тепла дуже дешевого. Треба просто визнати, що в нас в державі немає грошей і серйозно поговорити з населенням. І коли будуть в нас ринкові тарифи, коли буде можливість приватному бізнесу, який буде зацікавлений заробити, зайти в цю сферу і побудувати котельні, надавати таким чином послуги населению, бюджетним установам чи бізнесу, тоді в нас дуже кардинально зміниться ситуація. Звичайно, що в нас будуть дорожчі тарифи для населення. Звичайно, що нам обов’язково потрібно думати про систему адресних субсидій, коли люди, які не можуть оплатити вартість цього тарифу, будуть отримувати допомогу від держави. Але не всі люди мають отримувати дешеве тепло. Тоді, коли в нас це відбудеться, нам не потрібно буде говорити про плани стійкості, про те, чому місцева влада якась зробила, а якась не зробила. В нас тоді просто ринок зможе відрегулювати цю ситуацію таким чином, що приватні інвестори будуть заходити, будувати за свої кошти котельні, розподільну генерацію, продавати це тепло, як це робиться в багатьох європейських країнах, для громади. І в нас ця система буде працювати набагато ефективніше.
- З якими громадами вам найкомфортніше комунікувати і хто найкраще дослухається до вашого кластеру і має хороший результат?
Є громади, які розуміють, що їм не впаде щось на голову і які вибудовують в себе внутрішні процеси, зокрема фандрейзингу і залучення донорського фінансування. З такими громадами зручно працювати, бо вони розуміють, що не хтось їм щось подарує. Їм треба оцінити об’єкт, витратити якусь частину коштів, зробити ТЕО (техніко-економічне обґрунтування – ред.), зробити ПКД (проєктно-кошторисна документація – ред.). І далі прийти до донора, сказати: “Ми знайшли декілька виробників, які можуть поставити таке обладнання, дайте нам гроші”. А є громади, які просто приходять і кажуть: “Ну, в нас є проблеми, але ми не знаємо, як це зробити”.